Цю сторінку схвалено
йому назустріч, із своїми слізьми, із своїми безсонними ночами, із своїми лютими снами, я обійму коліна… я кричатиму… я кричатиму вголос: я согрішив перед небом і тобою. Я не вартий, щоб ти називав мене батьком.
Розб. Моор (дуже зворушений).
Ви дуже його любили, другого вашого сина?
Ст. Моор.
Про це знає небо. Для чого я дав себе обдурити підступам злого сина? Колись я був щасливим батьком серед батьків. Коло мене цвіли мої діти, повні надії, але… о, нещаслива година! злий дух увійшов у серце мого сина; я повірив змієві… Пропали обидва сини мої. (Затуляє собі обличчя). О, я глибоко почуваю те, що сказала мені Амалія. Дух помсти промовляв її устами. Надаремно ти, вмираючи, простягатимеш руки свої за сином, даремно тобі буде здаватись, що ти береш теплу руку свого Карла, він ніколи не стоятиме біля твого ліжка.
Розб. Моор (відвернувшись од нього, подає йому руку).
321
