ця м'якість душі, що, побачивши чуже страждання, розтає в сльозах, ця сувора мужність, що гнала його на верхів'я столітніх дубів, через яри, огорожі й бурхливі потоки — це дитяче честолюбство, ця непереможна впертість і всі оті блискучі чесноти, що проявилися в улюбленому синочкові, — ви ж казали, що все це зробить його колись вірним другом, чесним громадянином, героєм, великою, великою людиною… Тепер ви бачите, батьку! Вогненний дух розвинувся, дозрів, приніс розкішні плоди. Погляньте на цю одвертість… вона зробилася нахабством, погляньте на цю м'якість… як вона лепече ніжні слова кокоткам, яка вона чутлива до принад якоїсь Фріни. Погляньте на цю палку геніальність, яка за шість років спалила його життя так чисто, що він конає живцем… і от приходять люди і безсоромно тичуть на нього пальцями: «C'est l'amour qui a fait ça!»[1]. Погляньте на оцю сміливу вродливу голову, що строїть плани, перед якими бліднуть злочинства Картуша і Гауорда! А що буде, коли всі ці паростки розів'ються в усій пишноті… хіба ж можна чекати повної довершеності в такому
- ↑ «Оце з ним зробило кохання».
