Він почував, що тратить ту велику психічну підпору, яку одиниці дає маса. Він відчував, — він це майже бачив, що піскова стіна не сама тільки усувається разом з ним на дно закопу. Він чув, що він несвідомо, а може півсвідомо вправді ніби намагається видістатися з закопу, але рівночасно сам сунеться мимовільно на його дно, сам намагається зісунути піскову стіну і з нею зїхати вдолину, аби не можна було вилізти, аби знайти причину, не піти дальше. Чим більше віддалювалася розстрільна, тим більше він півсвідомо старався усуватися разом з пісковою стіною на дно закопу.
Це вже виглядало не тільки на паніку, але на простий скандал, на мимовільне обдурювання себе самого.
І знов прийшло йому на думку, що буде, як розстрільна сховається за найблищий вал. Як він її стратить з очей і як лишиться сам на чистім полі.
Він зібрав рештки заникаючої енерґії, вхопився пальцями за край передньої стіни закопа, скочив і опинився поза ровом.
Хоч довкруги нього вибухали важкі ворожі ґранати, він не звертав на них уваги. Він не чув їх. Він побіг швидко, за своєю розстрільною, бо чув, що там верне йому рівновага душі. Там позбудеться змори страху.
Він скоро добіг до розстрільної, що лежала перед посліднім валом.
Коло Боровича знов зібралися старшини. Вони думали, що його убив відломок ґраната. Але він перед ніким не признався, чому так довго не міг вилізти із запасового закопу.
Старшини полізли знов на хребет валу. В долині перед ними, на ліво, йшла залізнича лінія. Її заняли якісь частини власної армії. Обсада була дуже слабенька. Дуже рідко чути було крісовий вогонь. Міжтим ворог помалесеньки підходив до залізничої дороги.
Борович дав наказ. Розстрільна помало підійшла до хребта валу, а потім на даний знак рівночасно ви-
