„Багато є бажаючих „осадити“ нас, але бачите… ліньки поритись у книжках. Для всіх ясно, що десь помиляємось, а саме де — чорт його знає“.
Так пише Хвильовий у своїх статтях, вміщених у “Культурі й Побуті“ під заголовком „Думки проти течії“, про своїх супротивників.
Претендуючи на апологета європеїзму в українському культурному рухові, повстаючи проти „хуторянства“ й „культурної обмежености“, Хвильовий позначив свої статті таким зневажливим відношенням до своїх супротивників і, нарешті, такою безвідповідальністю, що дивуєшся: як це може робити людина, яка, це з усього видно, вмовила себе, що вона виконує трохи не месіянську ролю, витягаючи на своїх кволих плечах „український ренесанс“ з нетрів „просвітянства“ й „масовизму“.
Хвильовий не потребує жодних реальних доказів, щоб кого-б-то не було назвати безграмотним. Він до такого висновку про свого супротивника доходить не на підставі того, що чув або вичитав у нього, а на ґрунті своєї власної фантазії, яка пока-
