козорість Хвильовий створив собі надзвичайно спрощену концепцію: досить того, щоб „обличить“ „графоманів“, „просвітян“ то-що, щоб об'єднати всіх інтелігентів-мистців з різних рев. організацій у академію, щоб підібрати своїй групі відповідного спільника з инших кол української інтелігенції, — і ми „грядемо“ до ренесансу — синонім Европи.
Але-ж скільки т. Хвильовий не одмахуватиметься од запитань: „а яка Европа це буде“, — відповідь на це потрібна. Тим більше потрібна в цій справі не схоластична відповідь, бо ми знаємо, що Хвильовий забуває про такий важливий процес, як процес зросту нової плеяди мистців-пролетарів, що він спішить підмінити цей процес організаційними реформами серед інтелігентів-письменників, що він висуває свою групу, як авангард культурної революції. Це все дає право думати, що Хвильовий, може, й турбується за якусь Европу в українському мистецтві, але йому байдуже, який зміст буде цього мистецтва, кому будуть служити, якій класі, „світові шедеври“. Ми, до речи, гадаємо, що в умовах нашої радянської революції українське мистецтво піднесеться до світового рівня не так швидко, бо це може статися не за теперішнього етапу, а за пізнішого, коли авангардом мистецького ренесансу буде не „Вапліте“, а нове покоління пролетарів-мистців.
Отже, ми сперечаємось не проти „обличительства“ графоманів, не проти „Европи“, як символу
