Коли дбаємо за розвиток пролетарського письменника, то мусимо гостро поставити питання про оточення. Чисті естети завжди тікали від життя, заглиблюючись у своє власне „я“, колупаючись у своїх індивідуальних переживаннях; вони в кращому разі милувалися з природи, потойбічного світу, але уникали будь защо реальної життьової дійсности. Проте й естети врешті виконували соціяльне завдання свого-ж оточення, яке їм диктувало саме цей шлях до художнього перевтілення своїх ідей.
Естети й тепер не перевелися, бо залишилась і та суспільна верства, яка шукає втіхи саме через тікання від сучасної радянської дійсности. Коли в буржуазному суспільстві естетизм був раз-у-раз виявом протесту дрібно-буржуазної інтелігенції проти самовдоволеного пересиченого капіталу, але протесту безсилого, безпорадного, властивого дрібній буржуазії, то в наших умовах чистий естетизм є вияв антирадянських протиреволюційних настроїв буржуазії або міщанства.
