Що-ж тоді означає все-таки “азіятський ренесанс“? Послухайте Хвильового: „Говорячи про азіятський ренесанс, ми маємо на увазі майбутній нечуваний розквіт мистецтва в таких народів, як Китай, Індія і т. д.“. При чому ми тут? — спитаєте. А при тім, що Хвильовий вважає, що саме з України „гряде азіятський ренесанс“, та що саме він, Хвильовий, „як у свій час Петрарка, Мікель-Анджело, Рафаель і т. д. з італійського закутка запалили Европу вогнем відродження“, так він запалить Україну „азіятським ренесансом“. Та я обіцяв не спинятися спеціяльно на „азіятському ренесансі“. Але Хвильовий, на жаль, виступає не тільки в ролі месії майбутнього „відродження“, а як пропагандист практичних завдань пролетарського мистецтва, і тут він каже: „Азіятський ренесанс буде характеризуватися кількома періодами. Пролетарське мистецтво пройде етапи: романтизму, реалізму і т. д.“. „I коли тепер ми, — каже він далі, — запитуємо себе, який напрямок мусить характеризувати і характеризує наш період переходової доби, то ми відповідаємо: романтика вітаїзму“. Чому романтика вітаїзму, а не просто реалізм? Єдина відповідь Хвильового — це те, що „ідеалізм художника не можна ототожнювати з ідеалізмом політика“. Що це за твердження? Аджеж словом „ідеалізм“ визначають не часткові настрої, а цілий світогляд, чому-ж для художника не такий важливий світогляд, як і для політика? Аджеж про-
