У літературних колах з великою нетерплячкою чекали на першу книжку „Вапліте“ („Вільної Академії Пролетарської Літератури“). Справді, з такою нещадністю громили ініціятори академії старі літературні організації („Гарт“, „Плуг“), так нападалися на некультурність, хуторянство всіх тих, що сумлівалися в академії, як єдиному порятунку; так претензійно ці рятівники від вульгаризаторів рекламували свою академію, що після великого словесного бою залишилося всім, хто цікавиться літературою, чекати тільки реалізації з боку „Вапліте“ своїх незвичайно ефектних маніфестів.
Ідеологом „Вапліте“, як відомо, виступив тов. Хвильовий. Це-ж він, як фейєрверками, блискав протягом багатьох місяців новими теоріями, що так захопили своєю зовнішньою привабливістю ласу на високий штиль українську неокласику, та що викликали так багато незадоволень у тих колах, що не вважають за потрібне оновлювати марксівську теорію мистецтвознавства напівідеалістичною, напівнаціоналістичною філософією. Отже, оскільки
