каже Кулїш — високої чистоти духовної; апостольство любови до ближнього доходило у неї до ентузиязму“.[1] Опершись в своїх прямованях на ідеях Св. Письма, братчики цитували єго так, як иньші цитують популярних поетів. Навіть на печатцї забраній в Костомарова під час ревізиї була напись: „Іоанна, гл. XIII. ст. 32 Н. К.“ Ідея перекладу Св. Письма на народну мову, та ідея, якої зреалїзованє взяв на себе Кулїш, була без сумнїву ідеєю цїлого Братства. В тім Братстві Шевченко був чоловіком бажаним. Братчики взирали на него, як на якийсь сьвітильник небесний. По словам Кулїша, він з'явив ся серед них, яко видиме оправданє їх натхненя звиш.[2] З своєї-ж сторони й Шевченко старав ся показати себе достойним такого пієтизму. Се єму й легко прийшлось. Він, поет, настроюєть ся на тон біблїйних пророків і стає гідним речником ідей Кирило-Методиєвського Братства. По сьвідоцтву Кулїша „се вже був не Кобзар, а нацйональний пророк“. Кулїшеви здавало ся, що „стало ся те, чого зазнав на собі ветхозавітний посол Господень, — те, що змалював по його слову такий же великий, як і сам Шевченко, ґенїй слова“.[3]
З арештованєм Шевченка настали для него часи примусового читаня Св. Письма. Вже в Петербургській тюрмі Біблїя є єдиною книжкою, яку єму в самотній келиї дозволено було читати[4]. А в Орську спершу теж крім Біблїї до читаня в него нїчогісень-
