Коло одного з невеличких залізничих містків, легко киненого над брудною вулицею передмістя, кипів бій. Поліція уклалася за невисокими барикадами на однім кінці мосту; на другім, перескакуючи з місця на місце, ховаючися за балки і залізні виступи, метушилися злодії. Ініціятива наступу була в їх руках. Вони цупко тримали в шорах пасивний настрій, не даючи й голови висунути поліціянтам. Командував злодіями легкими покриками й погрозами малий вюнкий чоловічок крепкої будови і смуглявий з лиця.
Найогидніші лайки цідив він крізь зуби, але лице мав завжди спокійне на танцюрному тілі. Кожний шарпливий рух проводиря додавав відваги злодіям: їх сірі постави, шо зручно ціляли й ховалися, все зближуючись, здавалося, змусять тяжких поліцаїв до втечі ганебної й безповоротної. Зі сторони поліцаїв вистріли все рідшали.
Малий отаманчик злодіїв витягнув свій револьвер, готуючися до останнього рішучого заклику, — коли знад барикад виглянуло темне око Максима і кулемет затахкав просто в лице остовпілим злодіям.
Ватажок злодіїв скочив на бік і розглянувся: його жовніри розпорснулися на мості, як сірі кульки ртуті, декотрі падали і волоклися, труп одного завис на поруччах, перехилився, незграбно зсунувся нижче, аж полетів на дно сірої улиці. Більшість злодіїв відхлюпнула назад, велика хвиля жаху понесла їх на свойому гребіні.
— Стать, стать фартові, а то пришию,[1] —
- ↑ Пришию — вбю.
