спеціяльних полків імені котрогось з визначніших червоних. А I-ий „комуністіческий“ полк складався виключно з злодіїв. Серед них був і Петька Клин потягнений загальним рухом.
Се була провесна Двадцятого року, коли полк мав вирушити в поле. Збірним пунктом цього полку був головний двірець Одеси, і жаден полк не вирушив так мальовничо.
Злодії винайняли усіх ліпших візників, яких могли знайти, і вирушили на двірець гусаком: фіякер за фіякром. В кожному повозі сидів новоспечений комуністичний герой, маючи поруч для потіхи серця якусь Соню, або Шуру. Були пяні цілковито, співали своїх злодійських пісень, де порівнювали злодіїв з цитринами в липовій алєї, і грали на ручних гармоніях.
З таким же веселим гамором вирушили вони, попрощавшися з усіма і вислухавши кільканацять комісарських промов.
Одеса-Головна лежить, як відомо, в середині міста і потяг спиняється ще кілька разів на меньших стаціях Одеси.
Коли військові теплушки станули по годині їзди на стації Одеса-Товарова, хміль почав опускати голову Петьки Клина і отверезений він виглянув крізь двері. Неспокійна, галаслива й весела Одеса промовляла до нього кожним домом, кожним камінцем і сильветками прохожалих. Зі Старого Базару, Петька бачив, вертали пташниці з голубами, з курами, убрані в оранжеві, блакитні і фіолєтові шалі, дикі селяне-каменярі йшли юрбою до Нерубайська білі від пороху, як діяволи летіли на порожніх бендюгах стрімкими улицями бендюжники,
