С. П. Сергієнко, Ю. А. Коцаря, Нордегу, О. Купрієнко, З. Бабія, О. Хруща, П. Стрельникова, П. Кучерявого, А. М. Василевського, В. М. та Т. М. Бабенків, Ф. Красс, Г. Ф. та Н. Фортуневих, незабутнього І. Яремчука, чуйного А. А. Яремчука, В. Г. Виридову-Готьє, К. Данькевича, А. Демиденка, М. Тегзу, Н. та І. Гамкало, В. Барабанова, А. Суркова, Н. Махоніну.
Пам'ятаю всіх Анатоліїв, Сергіїв, Тетян, Галин, Надій, Георгіїв, Ірин, Марій, Андріїв, Наталь, Вікторій… - усіх пам'ятаю і люблю!..
Перепитую себе: так хто ж буде читати мої книги в разі їх публікації?! Оце ж ті самі вищеперелічені отут близькі мені люди. На жаль, багатьох вже нема, а для тих, хто лишився, було б досить, принаймні, не більше 50 примірників, які я б мав задоволення дарувати особисто.
Російськомовний до 1989-1990 років, вже немолодою людиною, я зробив для рідної мови, для українців, для України все, що повинен, міг і мав зробити, що було мені дано за здібностями моїми, і моя душа чиста перед Богом, який заохочував мене.
Я показав можливості української мови передавати щонайскладніші іноземні тексти. Довів потенційні здатності людини у вивченні української. І це піде на користь Україні, якщо книжка потрапить до рук людей, не байдужих і спроможних.
Усі сили свої я віддав медицині, мистецтву та подоланню трагедії мого життя.
Мій хронометр зупиняється, але відлік часу пішов із цієї миті: нехай інші зроблять краще за мене!.. І якщо існують справжні патріоти України, нехай вони продовжать мою працю на терені піднесення української культури, у сфері ринкової економіки і відносин, друку і рекламування того, що спромігся і встиг зробити автор оцих рядків.
Наостанок хочу висловити щиру, від усього серця, подяку дорогій шановній Ірині Петрівні Івашківській за даровану мені надію можливості надрукування моїх пере-
