Мотря
Пишу й читаю.
Вподобала я з Біблії пісні
Й повчання Соломона. Так чи ні,
З церковної собі перекладаю…
(Вдаючи нерозуміння, наївність, дещо зухвало)
Ось котра з тих пісень, якась там мить!.. —
(Говорить щодалі все впевненіше, навіть із викликом)
І враз у грудях жар!.. аж струмотить!..
Святе ж не гріх!.. І знатись, і молитись,
Щоб вік отак!.. —
(Шукаючи відповідне місце в Біблії)
Аби ж не помилитись!
Ось,.. каже чарівниця молода:
“Любий, вже без тебе жить несила!..”
А цар відповіда: “…Кохана, мила,
Не вином, п'янким! Дай спрагу
Поцілунками, благаю,
Вгамувать! Зверни увагу:
Від любові — знемагаю!”
(Кочубеїха робить рух перебити читання, але Мотря, ніби й не помічаючи цього спротиву, уперто продовжує)
Вона ж, за нього з думкою одною,
Знов: “Сходить Сонце наді мною,
Милий!.. Він понад усе!..
Ніжно тулиться щокою
Й п'є мене вустами, й ссе…”
Кочубеїха (Що з цікавістю, спантеличена, слухала Мотрю, аж кинула гаптувати,.. перебиває, однак, демонстративно, саркастично, дещо плутаючись у думках, добираючи щонайприскіпливішої відповіді)
Ну,.. що ж?! Мені судити не з руки…
Душею (й це достоту, безумовно,
