60
мав уже змоги виконати царські таємні накази, не міг бачитися й трактувати з Виговським, бо гетьман безповоротно став на шлях вирішення справи зброєю, а не переговорами. Так і цей третій проєкт договору Москви з гетьманом Виговським не був здійснений і залишився назавжди проєктом.
Перебіг подій, які попереджали й супроводили боротьбу Виговського з московським військом Трубецького, загально відомий. Зазначимо лише, що з самого початку Трубецькой, виконуючи накази Москви, мусів вести подвійну політику: зноситися з Виговським і заразом посилювати й спомагати ворожу Виговському партію. Зазнавши поразки від Виговського під Соснівкою (28.VI.1658), Трубецькой відійшов до Путивля. На жаль, Виговський не використав, як слід, своєї перемоги й не довів до кінця справи визволення України від Москви. Давши змогу московському військові відступити до Путивля, він нерозважливо відпустив татар і козаків та залишив по містах Лівобережжя невеликі залоги найманого війська. З цього передовсім скористали прихильники Москви. Під проводом Цицюри вони знищили залогу Виговського в Ніжені, те само сталося і в иншх містах. Ніженський протопоп Максим та Золотаренко повідомили про це Трубецького, а пізніше проводирі московського напряму потягли до Путивля виправдовуватися. Там їх привели до присяги, а 4 вересня розпочався новий наступ Трубецького на Україну. В цей час Виговський відїхав до Чигирина, скликав Раду під Германівкою, на якій відчитав Гадяцький трактат і пояснив його користь для України. Але Рада не послухала гетьмана, счинилася бійка й Виговський мусів відїхати. Друга Рада була скликана під Білою Церквою, тоді вже стало відомо про події на Лівобережжі і про невдачі Виговського. На цій Раді Виговського позбавлено гетьманства, а на його місце обрано Юрія Хмельницького.
Поданий нами перегляд фактів та подій, що торкалися правних відносин України й Москви за гетьманування Виговського, стверджує, що почин по зміни й порушення умов договору 1654 р. належав Москві, яка всі зусилля направляла на те, щоб скасувати внутрішню автономію України та прибрати до своїх рук порядкування фінансами, військом і судом, обмежити закордонні зносини й поширення державної території, тощо. Не вдалося це зробити за Виговського лише через твердий опір гетьмана й більшости старшини. Але демаґоґічна й розкладова політика московська встигла утворити серед старшини й духовенства партію московської орієнтації, якій пощастило, хоч і ненадовго, захопити провід до своїх рук, за діяльного допомогою Москви.
