треба було осторожно виминати. Ті перешкоди спиняли дуже подорож Михася, бо хотяй скоро ішов наперед, то всеж таки нераз мусїв великий кусник дороги надоложити, щоби виминути перешкоду, а дістати ся на безпечне місце. А сонце туй-туй вже заходило. Незабавом крізь дерева показали ся дрібні звізди і блїде світло місяця.
Михась пристанув. І знова опанував єго великий страх. Вчера бояв ся бурі, а нинї ночи, в незнанім темнім лїсї, в котрім спевностю прийде ся єму згинути, коли не стріне нїякого чоловіка. Іди вже неставало, тож могла грозити єму голодова смерть. А наслухавшись від своїх дїдів про розбишак, лицарів та опирів, а відтак про звірів, які доперва вечером вибирають ся на добичу, єще більше додав собі тревоги. Однак щоби набрати більшої відваги, крикнув з цїлої сили: “Гоп, гоп, на поміч!..“ На сї слова нїхто не відізвав ся, тільки настрашені птахи підняли страшний вереск. В округ панувала цїлковита тиша, тілько відгомін Михасевого голосу відбивав ся о старі дерева. Михась помандрував дальше. Нечайно обняв єго страшний жах, він пристанув, опер ся о старого дуба і почав мовчки надслухувати.
