Зразу Михась утїшив ся, впав ватажкови до ніг і дякував єму за ласку, але нагло пригадав собі, що те золото, яке єму обіцяв ватажок, зрабовано людям, видерто насильно і на нїм тяжить людський плач і проклятє. Блїдий подав ся взад і крикнув: “Нї любий царю, не прийму я вашого золота, бо воно не ваше. Дякую вам за добре слово і добру волю, але не возьму зрабованого, бо Бог покарав би мене і зіслав би єще більше нещастя на тих, котрі би схотїли взяти таке золото. Нї, нїколи в світї не возьму!“ — відповів рішучо хлопець.
Здивував ся князь розбійників почувши смілість і такі слова. І довго мовчав, спустивши до землї очи. Всї розбійники думали, що напевно убє тепер нещасного Михася і тільки роздумує, яку би то єму видумати кару. Але добра совість ватажка не позволила на се. І по довгій хвилї обізвав ся: “Смілий і мудрий з тебе хлопець, тому подобаєш ся менї і хоч висказавєсь такі слова, за котрі иншого спевностію засудив бим на жир для головних псів, однак тебе задержу при житю. Не хочеш від мене золота — то іди собі по раду до пустинника. Тільки памятай собі, коли повернеш щасливо домів, скажи своєму
