А коли святий Петро подав єму діямант з престола, завинув єго старанно в хустину і сховав єго глубоко за пазуху. Хоч вже довгий час перебував в небі мимо того не спішив ся до відходу, так єму було приємно. Забув о землї, о своїм селї, о родичах, а бажав сидїти в ногах Христа і зливати їх своїми слезами. Ласкаво глядїв на него Ісус Христос і Прєсвята Дїва і гладячи єго по голові, промовила: “Люби завсїгди моєго Сина, а я тебе на віки возьму до неба!“
І з певностию був би там Михась зістав, колиб святий Петро не сказав: “Но, ходи любий Михасю, бо мушу замкнути браму, щоби хто не закрав ся!“ Тодї Михась чим скорше зірвав ся, єще раз стиснув ноги Ісуса Христа, і матери Божої і пішов до брами. Ангели відпровадили єго аж до воріт, співаючи піснї. При воротах попращав ся Михась з святим Петром. Сивенький Апостол стиснув голову Михася, дав єму деревляний хрестик на дорогу і сказав: “Іди в супокою, добре списавєсь ся, тож і нагородив тебе Всевишний. Вертай щасливо домів, а на дорогу маєш той деревляний хрестик, на котрім помер Христос. Тота памятка буде стеречи тебе від всяких небезпек!“
