єго слів слухали жінка і дїти і всї вони більше молили Бога о поміч для других, чим для себе. Однак найбільше плакав малий Михась. Він вже був розумним хлопцем, проте розумів цїле нещастє, яке впало на єго рідне село і хоча єще не був анї господарем, анї навіть сильним парубком, а вже хотїв помагати всїм людям, щоби осушити іх слези і усунути їх горе. Але в який спосіб?! Прецїнь він убогий і не дасть їм золота, щоби люди копцями могли собі куповати жито і ячмінь; ученим також не є, аби придумати для них якусь помічну раду. Проте, плакав ходячи по млинї роздумував над тим, як би то зробити, щоби прийти з помочию любезному батькови, дорогій матери, братам та сестрам і цїлому селу.
На дворі панувала страшна горяч і задуха. З заходу надсувалась велика, чорна хмара і збирало ся на нове нещастє. Величезний страх огорнув цїле село, люди плакали і молили ся, щоби минула буря і щоби до крихти не знищила того, що віджило по послїднім нещастю. Старий мельник, заломлював руки, вдивляв ся в страшну чорну хмару і шептав горячу молитву. Жінка єго рівнож молила ся, а дїти замикали двері і
