Ой, Москалю, Москалю, що так худо робиш?
Славне наше Запороже усе в конець переводиш!
— Не жалуйте, Запорожцї, та на свої вражі пани[1],
— Бо пани, пребісові сини, уже вони поробили,
— Що всї степи, усї землї, Москалеви вручили!
Москалї вигубили наше козацтво, Москалї загорнули всї нашї краї під свою нагайку, Москалї всї наші лани, степи й лїси порозбірали, запрягаючи останки козацтва й селян в ярмо панщини. До того просвіта серед народу на Українї слаба, бо школа чужа, московська, дїтям тяжко чужу мову розуміти. Росія-Московщина не допускає і українських газет, аби народ не набирав ся розуміння, „хто він“, аби не гуртував ся і не забажав знову волї України. Москалї деруть з України податки, але сї гроші не на добро українського народу, але на свою користь витрачають: на царя, на його рідню, на московських панів, урядовцїв, на царське військо, на полїцію, жандармів, охрану, каторгу, на московські школи і т. д.
Тому не злобна видумка „мазепинцїв“, як звуть Москалї свідомих Українцїв, що Москва Україну зажерла й дальше зажирає. Се гірка й крівава правда, бо про неї виспівав сам народ у прадїдних піснях. Ті піснї ще й нинї співають ся, особливо старими людьми, хоч нераз люде й не розуміють вже добре того, про що в тих піснях співаєть ся.
Письменні люде списали їх з народнїх уст і пустили в книжки, щоб грядучі поколїння, дурманені в московських школах, не забули, як Москва-Росія зажерла Україну!
- ↑ „Свої вражі пани“ — се козацька старшина з Гетьманщини, що зрадила Україну та пішла на царську сторону, за що царь заплатив їй, заводячи в Українї кріпацтво.