Шпонька. — Чи ти не взяв з дому горілки?
Гаврило. — Та отам під кожухом у пуделку: ковбаси та паляниця.
Шпонька. — Я тебе питаю за горілку!
Гаврило. — Хиба ж ми горілку беремо, адже завжди пан Шило…
Шпонька. — Тьху! (спльовує з серцем). — Правда, що він завжди брав добру настоялку… Ох-хо хо! Ні, вже годі, минулося! (Сідає за стіл і замислюється). — І з чого воно в світі коїться оте лихо? Живуть собі люде тихо та любо… Ні ж! Візьме один… та й обидить тебе, зневажить… здійметься заверуха! Чи є де така губерня, щоб один одного не кривдив? Чорт ма, мабуть! (Нюхає). — Ну, та й кортить горілки! (Спльовує). — Оце сидів би я дома, чи в його… та по чарці, по другій… Тьху! Хай йому чорт, аж слина котиться! Ох, правда, правда, лучче соломяна згода, ніж золота звада… (Зажурився і співає):
Пресучая та журба мене ізсушила; |
Степан. — (крадеться в двері потиху). — Там у Панаса поламалася вісь, то я Потапа лишив коло бочки, — нехай помагає, а сам ніби-то за