мемуарів для всіх вичислених щойно слоїв українського громадянства, з переживань цілого їх життя. Це розширилоб непомірно обєм отсеї статті і все одно не булоб повне.
Та воно й непотрібне для цих людей, які певне не оден раз зустрічалися вже зі зразками того роду літератури коли не в себе, то в чужих та які і без того зорієнтуються легко як писати. Одну хиба вказівку слід подати з натиском для всіх мемуаристів без виїмку: писати мемуари як найдокладніще. Отже нпр. письменники, видавці чи друкарі нехай не забувають подати в своїх мемуарах висоти накладів видань, коштів продукції, число передплатників, способів кольпортажі і т. и. (з якою цікавістю читалиб ми сьогодня записки того роду наших перших друкарів Федорова і Сльозки!). Купці нехай не забувають про зразки фактур, хитання цін та причини їх, урядовці як і всі инші мемуаристи про характеристику публичної та приватної моралі і т. д.
Инша річ — широкі народні маси. На ці маси, хоч вони завсігди становили основу українського народу-нації, не звертали досі належної уваги в українській мемуарній літературі, як і взагалі на широкі народні маси — в мемуаристиці инших народів. А тим часом пізнати як найдокладніще власне ці широкі маси — річ дуже важна саме для нас і якраз сьогодня, коли масам цим прийшлося відіграти дуже важну, рішаючу просто ролю в будуванню української державности.
