ду, що спирається тільки на московські баґнети.
Отже: сучасна московська влада на Україні є насильницькою, згідно з означенням, яке дав для насильництва сам московський Совнарком в свойому »Обращении«, р. 1917.
Це саме підтверджується й тим означенням »напасника«, яке з пропозиції представника соввлади Літвінова принято в 2 арт. »Східнього пакту«, підписаного совітською владою з буржуазними державами в Льондоні 1933 року, а саме:
„Напасником“ є та держава, яка перша оповістить війну, або хоч і не оповістить, але фактично переведе на суходолі, на морі, чи в повітрі, напад на територію, кораблі та літаки другої держави, або дасть допомогу озброєним відділам, що склалися на її території й пробираються на територію другої держави, або не задовольнить вимоги нападеної держави вжити всіх способів для припинення всякої помочі й охорони вище згаданим відділам“.
Московська совітська влада 1) перша оповістила війну Українській Народній Республиці ультиматом з 17-го грудня 1917, 2) післала своє московське військо на територію Укр. Нар. Республики, 3) давала допомогу військовим відділам московських повстанців, орґанізованих нею на Україні, 4) незадовольнила вимоги законної влади Укр. Нар. Республики припинити наступ московських військ та орґанізацію московських повстань проти У. Н. Р.
Із цього всього видко, що совітська Москва, згідно з означенням »напасника« запропонованим її ж Комісаром Закордонних Справ, Літвіновим, р. 1933 була і є напасником проти України.
З якою ж метою насильницький напад переведено, якими способами та як його зустрінуто українським населенням, подає в своїй праці Арк. Животко, словами офіційних документів, уривками спогадів самих діячів, їх розпорядженнями, тощо. Н. Григоріїв.
