пополудні вона спокійна. І коли надалі уникатиме душевних порушень, їй ніщо не загрожуватиме“.
Барон пояснив їй, як він гадає влаштувати справу; служниця, побачивши його візитівку, знайшла його плян чудовим. Після цього, заплативши аванса на утримання хорої і заручившись твердою обіцянкою служниці повідомити його негайно про дальше перебування дівчини, якщо її передадуть до іншого місця, барон пішов геть.
Смеркалось, ішов дрібний дощ. Сусідні вулиці, що ними ішов барон, були оповиті пітьмою, але всюди на цей час панував рух. В одному місці на незабудованій ділянці, з обох боків якої стояли великі будинки, барон помітив нерухому групу. Підо впливом своєї неспокійної цікавости він подався туди через бур'ян і кучі сміття. Він спіткнувся об дишель підводи і при, миготілому світлі ліхтаря, що горів на другім боці вулиці, розгледів навантажений простими меблями й хатніми речами віз. Коняка була випряжена й відведена. Коло підводи сиділа жінка з трьома заснулими дітьми, що всі примостились на її колінах. Жінка сиділа нерухомо, встромивши широко розплющені споловілі очі в порожняву. Барон промовив до неї кількоро слів. Вона не повернула навіть голови і здавалось, що не почула його.
„Я хочу вам допомогти“, — промовив барон удруге.
Закляклий погляд її не змінився. Вона зробила тільки слабий рух, щоб краще вкрити дітей якоюсь тонкою шаллю. Всі її душевні сили були спрямовані на те, щоб захистити дітей від холоду й вогкости.
Барон пригадав, що тільки що він бачив будинок, де на вікні він прочитав: „Винаймається помешкання“. Він переконався зараз, що він це насправді бачив. Щось за двадцять кроків від безпритульної родини був будинок з кількома десятками вільних помешкань.
Десять хвилин пізніш він винайняв кімнату й кухню й повернувся назад із двома носильниками, що згодилися перенести манаття родини до помешкання. Жінка, коли її покликали встати, нічого не тямила. Байдуже
