дізнатися ближче, що це значить. Чи це має значіння для постановленого вже розподілу дивідендів і чи воно не потягне за собою найближчим часом надзвичайних видатків? Якщо так, то які?“
„Пане директоре, може, ви будете ласкаві… — сказав голова, зробивши рух рукою в його бік.
„Черга за мною?“ — Директор зірвався й оглядався розгубленим поглядом.
„Збори відкладено на півгодини“. — Голова порівняв годинника з секретаревим і вказав те місце, де за півгодини повинна бути минутна стрілка. Потім він поклав білі, виплекані руки на спину і став коло директора.
Цей сидів усе ще на свойому місці, а довкола нього зібралося ціле коло панів.
„Видатки“, — сказав директор байдуже, наче б ці подробиці його не обходили. — „Звичайно, бувають видатки підчас катастрофи. Покищо я не можу повідомити вас ближче про їхню величину“.
Майор кашлянув незадоволено.
Думки забушували в голові директора, але по виразному закиді, що виявлявся в поставі майора, він одразу зрозумів становище. Його становище платного урядовця з тантємою було незручне; не поліпшувала його і та обставина, що він був акціонер. Він припускав, що нещастя потягне за собою неприємні наслідки, і, ледве це зрозумівши, він зараз же подумав з журбою про долю жінки й дітей. На одну мить закусив він губи.
„Я мушу насамперед думати про мою родину“, — сказав він собі. Це й привело його до пам'яті.
„Покищо я не маю змоги повідомити вас про подробиці“, — сказав він услужливим тоном. — „Але зупинка підприємства на певний час і відбудова копальні потребують, звичайно, великих видатків, а прибутки за той час… так…“ — Він знизав плечима. — „Більше, на жаль, не можу нічого сказати“.
