Сторінка:2. Основа (Лютий 1861).pdf/110

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

не бьмо никакой возможности, Єь стбсвенньмсь сердцемь я рішоася ночевать п остановиася у первой хат, вь которой ярче другихъ світился огонекь. На вопрось: чья хата? кто-то, проходя мимо, отвічаль, что зто хата офпдерихв.

-- Впустать сюда пероночевать?

Впустять: у вить почують судовьш; у нихь и самоварь есть.

Прекрасно! Забзжаю. Меня ветрбчасть пригожая, краснощекая женщина ш охотно предлагаєть вь мос распоряженів свѣтлицу, сомоварь п ужинт. Мисли мой занять: родини» хутором». Вь ожиданіп самовара ш ужина, я расхаживаю по світанці и не обращаю внаманія на тяжолос храпівнье кого-то спящаго за перегородкою. Хозяйка хлолочеть на кухні, вброятно, готовя мнѣ ужинь. Я сльшу кракь п хлоланье крьільямп всполошенньхь насбдалів курь. Одно пзь зтахь простодушнькь существь, очевидно, должно пожертвовать для меня жизнію; но я остаюсь равнодушень п безчувствень, какь всякій проголодавшійся путешественишкь. Тутъ отворплась из сіней дверь, и дряхлад старушонка, вь жадвомь рубищі, крехтя, появилась, сь чайньмь приборомь. Рідко случалось ми видіть такія паможденньш алнца. Отвічая на ея смаренньй покловь, я сь участіємь всматривался вь'єя полумертамя черть, на которьіхь давно уже застьщмо живоє вираженів горестей житейскихь ш ємянлось какимо-то тупьмь, неясньшіь страданіємь. Когда она принесла мий шипящій самоварь, я спросімгь:

-- Ти, бабусю, вь їхь наймичка?

зНі, рідна матиє, отвбчала она.

-- Хто жь вовй такі?

зЗарубаови. Сни мій -- овищерь Зарубавнко, а со (она кач- нуза ебдой головой по направленію кь кухні), се моя невістка.є

Я понялъ все. Разспрашивать больше мнѣ было не о чемъ.

Малиновка на Хопрѣ.

Октябрь 1859.