Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/107

Загомонів народ, почувши гріх великий.
 Жінки голосять так, що страх:
 „Глянь, що се коять чоловіки!
 Як їм по три нас можна брать,
Так хай позволять нам держать їх хоч по п'ять“
Гвалтують, сказано, навспряжки цокотухи.
Ось сяя вісточка і до царя дойшла.
 А царь був, мабуть, не макуха,
Розлютовався він і злість його взяла.
„О! почекайте лиш, не буде в вас охоти,
 За живота чортам служить!“
Царь грізно загукав і люльку став палить,
І в люльку пхав огонь, і люлька гасла в роті!
А далі схаменувсь, за радою послав.
 Як слідує, в празничному наряді
Пред очі царськії совіт вельможний став.
Царь двічі кашлянув, рукою ус розгладив.
 І річ таку премудрую сказав:
—„Пребеззаконія на світі завелися,
 А гірше, що в моїй землі!
Мені до уст сьогодня донесли —
Один паливода (і царь перехрестився)
 На трьох жінках женився!
Щоб царству цілому за його не терпіть
 Біди од праведного неба,—
 Його вам осудити треба,
 І смерть страшну йому зробить.
 Хай царству усьому в науку
 Він витерпить такую муку,
Щоб з ляку більш ніхто в такий не вскочив гріх!
Крий Боже, щоб над ним хто з вас змилосердився
Щоб луснув я, щоб я до вечера сказився,
Коли не поведу на шибеницю всіх!“
 Як річ таку суддя дослухав,

— 111 —