ім'я його й досі не пішло, та ще довго й не піде в непам'ять. Справжній талант літературний, оригінальність та щирість видко лиш у його „Приказках“ та де-яких поезіях ліричних (найслабший з усього переклад „Полтави“). Легка гарна мова, артистична форма, оригінальний зміст та справжній гумор його приказок, з тихим відтінком щирої сумовитости в ліричних поезіях — сталися причиною того, що ім'я Гребінки стоятиме раз-у-раз високо в історії українського письменства… Серед українських байкарів Гребінці надовго забезпечено одне з найперших місць поруч кращих заступників українського байкарства. Як мітичний Антей, що набірався сили, торкаючись матері-землі, так і Гребінка (та й чи один-же то він?) набірався справжньої творчости, обертаючись до рідного письменства й рідної мови, єдино лиш цим здобув він права на певне місце в літературі…
Примітки. I. Взято з тієї-ж статті М. Костомарова — „Обзор сочинений писанных на молороссийском языке“, „Молодик“, стор. 166-167.
II. Взято з збірника „Хата“ — Петербург, 1860, ст. 41.
III. Передмова в книзі: Євген Гребінка. Українські твори. К. 1906.
1. Є. Гребінка. Українські твори. Видання „Віку“. Київ. 1906 р. (Тут єсть коротка біографія Гребінчина; твори вміщено такі: „Полтава“, „Приказки“, поезії, „Так собі до земляків“, „До зобачення“).
2. Приказки Є. Гребінки. Видання „Сіяча“