Байка — одна з найстаріших літературних форм; вона походить із казок, що складались у давній старовині, ще тоді, коли людині доводилось вести постійну боротьбу з лютими звірями й головним засобом для її життя було полювання. Постійні стосунки з тваринами призвели до доброго знання їхнього побуту й характеру окремих пород звірят. З цього матеріялу та з релігійних вірувань що де-які тварини — ті-ж самі боги або взагалі істоти вищі, ніж люде, склались міти про тварин. У цих мітах тваринам надавались ознаки людей: вони розмовляли, думали й діяли ніби справжні люде. Такими оповіданнями легко було скористуватися в тих випадках життя, коли вчинок людини був подібний до вчинку тварини в оповіданні, — цими оповіданнями й стали користуватися, щоб повчити кого-небудь або вказати помічену хибу. Так повстала найстаріша форма байки — прозаїчне оповідання про тварин, що мало на меті сатиричне освітлення людських звичаїв і науку.
Ця форма байки дійшла до нас у збірниках індійського тваринного епосу. В індійському письменстві з найстаріших часів були оповідання, в яких дієвими особами були тварини і що мали на меті дати зразки обачности й розважности. Найстаріший із збірників таких
