Посунулись старці, сліпці, каліки,
Зійшлись сусід з сусідом, з братом брат.
Дитину ту ніхто не закликає
Ніхто не привітає.
Ось сонечко вже піднялось, палає:
Пан вигнав мух, і зачинившись спить.
Хто лущить сім'я, в кремнях, в паці грає.
Хто так собі під хатою сидить, —
Сирітка знай по-під тино́м блукає:
Хіба хатиноньки не має?
В піску на сонці дітвора іграє,
В біленьких сорочках… прийшло й воно
Його ніхто не знає, не займає;
Само меж ними, все одним одно.
Тим сонце світить, травка зеленіє,
Хто згарбать щастя-долю вміє.
Он біля церкви вп'ять, бачу, дитина.
Кругом нікого… христиться, бреде
Шляхом, куди з покойним домовина
Та піп з кадилом инколи іде.
Прийшло туди і сіло на могилу!..
Багато їх там зеленіло!
В вечерню дзвони вже людей скликали.
По-за селом гуло вже: бов та бов!
Над гробовищем ластівки літали,
Вітрець вечірній з поля йшов,
Воно к землі, мов к рідній, прилягало,
З могилою мов розмовляло…
Радесенька дитина уставала,
Мов рідних, батька, матінку, найшла:
На сонечко вечірнє поглядала,
Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/151
Цю сторінку схвалено
— 157 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/20-40-%D0%B2%D1%96_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96_%281922%29.djvu/page151-1024px-20-40-%D0%B2%D1%96_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96_%281922%29.djvu.jpg)