Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/153

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Їй покою не дає
 Сон: щось серце чує…
—„Ох, чого-ж то ждать мені:
Жив мій милий, чи в землі—
 Що мій сон віщує?“

Так, як вкопана, сидить
 Під вікном небога
І в кватирочку глядить
 В поле, де дорога:
Скрізь сідий туман наліг
 На широке поле;
А в садочку іній ліг
 На дерев'я голе…
Коні через мерзлий сніг
Санки мчать; з-під кінських ніг
 Дим піднявся білий:
Їдуть, їдуть до воріт.
В санках парубок сидить —
 Хто? — Марусин милий!

Що-ж, Марусенько, твій сон? —
 Суджений з тобою!
Із далеких він сторон
 З серцем і любов'ю
До дівчини прилетів:
 Піп вас обвінчає —
Вибірайте старостів,
 Хай музика грає.
Русу косу розплітай,
Хусточки́ заготовляй, —
 Під вінець ідіте!
Заготовте рушники.
Заспівають вам дяки
 В церкві „многа літа!“.

4—6/II. 1829.

— 79 —