Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/165

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Насилу виніс сам з огню з душею тіло!…
 Що-ж рідні та куми
 В пожежі помогли?
Не дуже: ро́дичі його й не пізнавали —
До Прокопа й стежки в бур'ян позаростали'


Не даром люде гомонять:

 Поки багат,
 То поти й сват.


Край річки, ставши на плотину,
Рибалка удочку закинув,
 Наткнувши на гачок
 Чималий червячок.
Маленька Пліточка крізь сльози жалкувала,
 Що із гачка,
 За малим ростом, червячка
 Бідняжка не достала.
Де Щука ні возьмись — хвать зразу червячок!…
 Рибалка нею борщ затовк.


Пропала Щука, бо великою була;

А Пліточка жива — бо Пліточка мала́!


У Йванів огород понадилась корова
 Петрова.
Іван, подумавши, у хлів її загнав,
 Убив і обідрав,
А шкуру — Голові подаровав.

— 85 —