явленню, тому що бачив в цьому зорю того літературного відродження, що давно стало моєю улюбленою мрією. В цей час я познайомився з Григорієм Федоровичем Квіткою і став частенько їздити до нього в село Основу, недалеко від Харькова, де він жив у маєтку свого брата сенатора, займав там невеликий будинок, що стояв окремо від панських будівель. Я дуже полюбив цього дідуся, що від щирого серця любив свою народність; його дружина справила на мене приємне вражіння; вона не була родом з України, але говорила з великою любов'ю про все українське. Иноді я їздив до нього з Бецьким, иноді — з Корсуном.
8 вересня 1864 р.
Хотел было я перебраться на Украину, чтобы провести остаток дней в стране своей, текущей млеком и медом, но увы! сильные мира сего, седящие на седалищах власти, по наущениям суеглаголивых клеветников, не допустили меня. Я любил всю жизнь Украину, ее народ, ее язык, ее природу; за это меня следует лишить возможности дожить и умереть там.
Примітки. Всі ці матеріяли (перші три уривки) з автобіографії Костомарова — „Литературное наслѣдіе“ СПБ. 1890.
Стор. 186, рядок 9 зв.: Максимович Михайло (1804-1873) — відомий учений етнограф і письменник, перший ректор Київського університету. Року 1827-го Максимович видав „Малороссійскія пѣсни“, де вміщено 130 пісень, з передмовою, словарем і замітками. 1834 р. — „Украинскія народныя пѣсни“, тут українські думки й козацькі побутові пісні — всього 113 пісень. 1849 р. — „Сборникъ украинскихъ пѣсень“ ч. I, де подано 40 пісень. Ці збірки Максимовича, хоч і подають инколи неповний ма-