Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/208

І на дівчачій могилі зелененькій,
Барвінок розкида нев'ялнії листи.

Колись вона гуляла по волі,
Крутилась з вами в жвавих короводах:
Ії станок пряменький як тополя,
Що там росте по ващих огородах.
 Чи згадуєте ви її?

Колись вона з сестрицями ходила
Квіток шукати вмісті по луці,
Як воронець, в їй ягідки красніли
По білім як конвалія лиці.
 Чи згадуєте ви ії?

Колись вона із вами в ніч гулялась,
На вас дивились з неба зіроньки,
Ії душа як небо красувалась,
Як зіроньки в їй грали вигадки.
 Чи згадуєте ви її?

Ії немає, під осінь журливу
На гробовище однесли ії;
Сніги потаяли, вп'ять жартовливі
Гуляєтесь, дівчатка, без неї.

Як ластівка з плесів своїх ясненьких
Підніметься і поуз вас пирхне,
І крутиться й вертиться веселенька
І ледве землю крилами торкне,
 Тогді, дівчатонька мої,
 Чи згадуєте ви ії?

Як ластівка швиденько пролетіла
Вона свої дівчачії літа,
І ледве, ледве землю зачепила,
І на землі не кинула сліда.

— 216 —