Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/211

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Могила-ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,
 Боками сивими колише,
 І з лиха на ввесь степ реве.
Народ дивується, да їсть, да п'є горілку.
 Вже панський стадник Опанас,
 Покинувши товар, що пас,
 З кишені витягнув сопілку,
 Та як утне московського бичка!
 Підківки зараз забряжчали,
 В кружку дівчата танцювали;
Москаль покинув глек та садить гоцака.
 Аж ось — лулусь щось під ногами,
 Загоготів якийсь підземний глас.
Базар утих, баби замовкли під возами,
Із ляку упустив сопілку Опанас,
І люде, хрестючись, баньки повитріщали.
Могила тріснула, і те дитя, що ждали,
 На божий світ сусіль — як пить дало!
 Та що-ж за чадо те було,
Що тільки гоміну меж нами наробило?
„Мабуть, підсудок?“ — Ні! — „Так лев?“ — Ні! – „Так мішок
З дукатами“ — Ні, ні! — „Так папорті цвіток?“
— Але ж! — „Так, з нами хресна сила,
Мабуть, вона полубіса вродила?“
— Не втяв! — „Так вилила козацького коня?“
— Ні, просто привела — руденьке мишеня.


В далекій стороні, в якій, про те не знаю,
Мабуть в Німеччині, а може і в Китаї,
 Хтось разом оженивсь на трьох жінках.

— 110 —