Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/215

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Низенько поклонивсь, потилицю почухав.
І ну з підсудками про діло мізковать.
Над ним морочились трохи не тиждень цілий,
І тілько що пили, а мало, кажуть, їли,
 І так меж себе присудили,
Щоб Грішнику тому всіх трьох жінок оддать.
Народ сміявсь і всі були в заботах,
 Що раду перевіша царь.
Аж завтра дивляться, а та погана тварь,
Той Грішник, сам себе повісив на воротях.

 Орлу схотілось попоїсти;
 Піднявсь угору птичий царь
І вгледів відтіля, що край ставка овчар
 Онучі прати мусів сісти,
Отара-ж попаски попхалась навмання.
Орлу се по нутру; зложивши моцні крила,
Опукою згори — аж вітром зашуміло —
 Орел ушкварив на ягня;
Підняв його і геть потеребив за гору.
 І треба-ж, що на сюю пору
Пило біля ставка дурне вороненя.
Страх полюбилося йому цареве діло,
І думає: „Чому-ж сього я не зроблю?
 Да не ягня, а барана вхоплю!“
 Дивлюсь, воно угору полетіло,
 Да й пуць на шию барану,
 І, кігті вплутавши йому у вовну білу,
Смикнулося нести; та ба! вага не в силу:
 Баран важенький і орлу.
Воно вже стямилось, мерщій-би полетіло,
 Так з шерсти вже не виплутає ніг.

— 112 —