Прокинуться всі народи,
Завіт вічний приймуть,
Ворогів тисячолітніх
Вороги обіймуть. („На добра-ніч“).
Правда, це більше проповідь, аніж поезія. Художник у своїй історичній діяльності, Костомаров занадто багато домислу вводить до своїх поетичних творів на велику їм шкоду. Над посереднім чуттям у його завжди панує тенденція, що призводить до однобічного погляду на стосунки людські: правда і воля, щастя і доля неподільно для Костомарова єднаються з християнством, і морально-індивідуальна сторона і в його ідеології переважає, хоча вже починають озиватися й соціяльні моменти життя. Слов'янство вперше у його забирає особливу увагу („Слов'янам“), до того-ж не тільки в етнографично-романтичному розумінні, але і в політично-соціяльних своїх домаганнях вільне й рівне, як покаже незабаром програма Кирило-Методієвського братства. Інтереси народу потроху все дужче й голосніше починають бреніти у Костомарова, в якому і тоді вже озивався голосно історик, — та навіть у минулому він наперед становить моменти національного й демократичного характеру. Його Хмельницький вже цілком свідомий з національного погляду діяч і демократ, що за програму собі ставить — вибити „із лядської неволі народ руський“, не зрікаючись простого люду, бо „то права рука наша“ („Українські сцени“). В своїх драмах, як „Сава Чалий“ і „Переяславська ніч“, Костомаров пробує розвязати питання соціологичної природи, вводючи в колізію особисті справи, як кохання, бажання слави, то-що, з гро-
