Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


До клуні, до стіжків, до стані, до обори:
То знов назад чим-дуж, — щоб часом москалі
(А їх тоді було до хріна на селі),
Щоб москалі, мовляв, не вбрались до комори.
Не спить Рябко, та все так гавка, скаучить,
Що сучий син, коли аж в ухах не лящить!
Все дума: як-би то піддобриться під пана?
Не зна-ж, що не мине Рябка обрадована!
Як гав, так гав, поки свінуло на дворі;
Тоді Рябко простягсь, захріп в своїй норі.
Чому-ж Рябку не спать? Чи знав він, що з ним буде?
Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде,
Що щиро стережуть добра своїх панів…
Як ось — трус, галас, крик!… ввесь двір загомонів:
„Цу-цу, Рябко! на, на! сюди Рябка кликніте“…
— „Ось-ось я, батечки!… чого ви там! скажіте!“
 Стриба Рябко, вертить хвостом,
 Неначе помелом.
 І знай, дурненький, скалить зуби
 Та лиже губи.
„Уже ж, бач“ дума він, „не дурно це в дворі
 Од самої тобі зорі
 Всі панькаються коло мене:
Мабуть, сам Пан звелів віддать Рябку печене
 І що осталося варене
За те, що, бач, Рябко всю божу ніч не спав,
Та гавкав на весь рот, злодіїв обганяв.“
— „Цу-цу, Рябко!“ ще раз сказав один псяюха…
 Та й хап Рябка за уха!
— „Кладіть Рябка!“ гукнув… Аж ось і пан прибіг.
— „Лупіть Рябка!“ сказав, „чухрайте, ось батіг!“
— „За що?“ спитав Рябко; а пан кричить: „Чухрайте!“
— „Ой! йой! йой! йой!“ а пан їм каже: „Не вважайте!“
— „Не буду, батечку!… За що-ж це честь така?“

— 25 —