Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/79

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено



Бо прийде, прийде час. Покинеш поле й луки,
І віллу, і садок, де Тибр тече мутни́й —
І на усі скарби пожадливії руки
 Наложить спадкоємець твій.

І чи в достатку жив, а чи, не мавши дому,
Тяжким судилося шляхом тобі іти, —
Кінець однаковий: Плутонові грізному
 Роко́ваний на жертву ти.

І всі ми будем там. Надійде мить остання
І в човен кине нас, як діждемо черги,
І хмуро стрінуть нас довічного вигнання
 Понурі береги.

 

 
II.

Tu ne quaesieris, scire nefas, quem mihi quem tibi
Finem Di dederint, Leuconoe; nec Babylonios
 Tentaris numeros, etc.

Lib I, Od 12.

Пархоме! Не мудруй, ворожки не питай,
 Як довгий вік прокаратаєш:
Що викувала вже зозуля, — поживай.
 А більше… шкода, що й бажаєш!

Хоч всіх ти упирів збери і знахорів,
 Хоч покумайся ти з відьма́ми:
Ніхто не скаже нам, так як-би ти хотів,
 Що доля завтра зробить з нами.

Чи доведеться ще на панщині робить?
 Чи до снаги вже обробився?
Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть!
 Дурний, дурний! а в школі вчився…

Терпи! за долею, куди попхне, хились,
 Як хилиться од вітру гілка.

— 40 —