ричатъ носороги. Де о̂нъ бачивъ, де о̂нъ бачивъ сю околицю? Чому она выдає ся єму такою знаємою? Чому сумъ якійсь збирає єго, коли ступає по то̂й горючо̂й земли, по тыхъ острыхъ тернистыхъ листяхъ? И запаху любого не чути, то̂лько вохки̂ повѣвы гнилизны. Де о̂нъ? Куды занесла єго погоня за щастємъ?…
Тревожными, дрожачими ногами ступивъ ко̂лька кроко̂въ напередъ. Чує — шорохъ мѣжь высокою травою! Се переполошена єго приходомъ газеля зо̂рвала ся зо сну и зручными скоками погнала далѣ и щезла.. Але Германъ уже не думає, де о̂нъ. Якась дивна сила здавлює єго мысли. Жаръ якійсь палитъ єго, мовь хто огнемъ обложивъ, — а прецѣнь на чолѣ выступає холодный по̂тъ. О̂нъ спѣшитъ напередъ. Онъ група пальмъ запрошує єго до себе своєю тѣнею, своѣмъ товстымъ, зеленымъ листємъ, що безъ вѣтру разъ въ разъ шевелитъ ся, мовь огромни̂ вахлярѣ, порушани̂ невидимою рукою. О̂нъ такъ спѣшитъ до тѣни, такими любощами наповняє єго думка про спочивокъ, такъ заманчиво манитъ єго листє!
Ось о̂нъ по̂дъ пальмою, въ холодѣ, коло живого, журчачого жерела.
Але наразъ кро̂зь темну зелень мигнула ро̂жнобарвна блискавка, — Германъ почувъ то̂лько, що она мигомъ повалила єго на землю. О̂нъ обезумѣвъ о̂дъ страху и болю. Одну хвилю не знавъ, що зъ нимъ стало ся. Але коли оглянувъ ся, то побачивъ, що страшенный вужь, — той самъ Boa Constrictor, що у него бувъ намалёваный, и котрымъ о̂нъ неразъ такъ любувавъ ся, — обкручувавъ єго своими дужими желѣзными скрутелями. Ахъ, що се о̂нъ зробивъ! По що ишовъ въ прокляту тѣнь!… Германъ чувъ, що єго смерть близька.
