прецѣнь теперь, першій разъ по̂сля довгихъ-довгихъ лѣтъ, не стямивъ ся и пустивъ волю всѣмъ враженямъ свого житя — о̂джити въ памяти, перейти живо, наглядно попередъ свои очи…
Передъ єго очима промайнули тяжкою хмарою перши̂ лѣта єго молодости. Страшна бѣдно̂сть та недоля, що стрѣтила єго при першо̂мъ выступѣ на свѣтъ, и доси проймає єго холодомъ, дрожею. Хоть и якъ неразъ єму прикрымъ стане теперѣшне житє, — однакожь о̂нъ нѣколи не бажавъ и не буде бажати, щобъ вернули ся єму молоди̂ лѣта. Нѣ! тоти̂ молоди̂ лѣта висѣли прецѣнь якимсь важкимъ проклятємъ надъ єго головою: проклятємъ нужды, нроклятємъ заглушеня въ першо̂мъ зародѣ хорошихъ и добрыхъ способностей душѣ. Неразъ чувъ о̂нъ тото проклятє въ хвиляхъ своихъ найбо̂льшихъ спекуляційныхъ удачь, — неразъ мара давнои нужды затроювала єму найбо̂льшу радость, досыпала горечи-полыну въ солодки̂ напоѣ богацтва и збытку. И доси о̂нъ живо нагадує тоту на-по̂въ розвалену, по̂дгнилу, вогку, нехарну и занедбану хатку на Лану въ Дрогобичи, въ котро̂й побачивъ свѣтъ. Стояла она надъ самымъ потокомъ, напротивъ старои и єще одразливѣйшои гарбарнѣ, о̂дки що тыжня два трудовати̂, каправооки̂ робо̂тники выносили ношѣями спотребованый и переквашеный лубъ, котрый на всю пере́сторону (перѣю) ширивъ кислый, удушливый, убиваючій сопухъ. Побо̂чь хаты єго матери стояло богато другихъ, подо̂бныхъ. Всѣ були скопичени̂ такъ густо, дахъ у кождои бувъ такій неро̂вный, перегнилый та пошарпаный, що цѣла тота пере́сторона подобала радше на одну нужденну руину, на одну велику купу смѣтя, плюгавства, гнилого делиня та шматя, якъ на людске
