що Германъ о̂дъ теперь мавъ часъ розважити на своѣмъ сыну, — се була жадоба грошей, — нѣ, жадоба роскиданя ихъ. О̂нъ купувавъ ро̂жни̂ забавки и туй таки псовавъ та товкъ ихъ, — книжокъ бувало на курсъ у него переводило ся бо̂льше копы, — одежа щезала на нѣмъ, мовь на огни, — однымъ словомъ, Готлибъ о̂дъ малу перемѣнювавъ ся поволи въ якогось кобольда, въ якогось духа мучителя, котрому все на завадѣ, все въ дорозѣ, и котрый все старає ся змести и знищити, до чого то̂лько може руку приложити. Стѣны въ єго покою повни̂ були дѣръ, выверченыхъ въ мурѣ ножиками, а туй таки въ тыхъ дѣрахъ виднѣли ся ще поломани̂ о̂стря ножико̂въ. Слуги и служницѣ мали зъ нимъ исте пекло: нѣколи не давъ имъ споко̂йно перейти попри себе, щобъ не швякнути батогомъ, не вдарити каменемъ, не бризнути болотомъ. Германъ, котрый дуже рѣдко бувавъ дома и котрого Готлибъ въ початкихъ троха боявъ ся, не знавъ, або мало знавъ о то̂мъ: ажь сцена высше згадана отворила єму очи. Тай тогды о̂нъ надъ тымъ такъ богато не застановлявъ ся. »Отъ дитина, — погадавъ собѣ, — звѣстна рѣчь, живе, вразливе.« О̂нъ успокоивъ ся о̂ддавши єго до склепу свого знакомого, блаватного купця Менкеса. Та не довго тревавъ єго споко̂й. Сынъ и ту не переставъ бути тымъ, чимъ зробила єго на-по̂въ природа, а на-по̂въ выхованє матери, и дуже часто Германови приходило ся слухати жалобъ другихъ субъєкто̂въ, а то и самого принципала, — дуже часто приходило ся єму сплачувати значни̂ сумы за шкоды, якихъ понараблявъ єго сынъ въ ро̂жныхъ мѣсцяхъ.
Але поволи-поволи, зъ ростомъ маєтку потухала спекуляційна горячка въ Германово̂й крови. О̂нъ те-
