безъ застановы, самъ не знаючи що. Але жидамъ та ро̂пникамъ нѣколи довго пеняти. Наговорившись, назо̂тхавши за поко̂йникомъ, они розо̂йшли ся, — кости зложено на купу и присыпано землею: »най не лежатъ на сонѣчку божо̂мъ« — и давна робота зачинає ся зновъ одностайно, мовчки, важко, мовь и перервы нѣякои не бувало. Часомъ то̂лько робо̂тники при корбѣ забалакаютъ до себе о нынѣшно̂й новинѣ.
Германъ тымчасомъ побѣгъ далѣ. Єго перелякъ потроха успокоивъ ся. О̂нъ ставъ покрикати на ро̂пнико̂въ, якъ котри̂ лѣниво робили, кричачи добиравъ чимъ разъ бо̂льше смѣлости та силы, — заглушувавъ въ собѣ зрушенє. Ажь вко̂нци неспоко̂й немовь зовсѣмъ улягъ ся, — думка звернула ся доразу на щоденни̂, практични̂ пытаня, — Германъ выдобувъ нотатку и зачавъ записувати имена робо̂тнико̂въ, котри̂ нынѣ при выплатѣ могли надѣяти ся не одержати повнои заро̂бнины. Однако все таки щось немовь тѣснило єго. Не оглянувши всѣхъ ямъ, о̂нъ побѣгъ до магазино̂въ, о̂дтамъ до дестилярнѣ, — всюды крутивъ ся, заглядавъ, кричавъ, — однымъ словомъ,силувавъ ся бути тымъ, чимъ бувъ до недавна, — невгомоннымъ, практичнымъ Geschäftsmann-омъ.
— Herr Principal, Herr Principal! почувъ наразъ за собою голосъ вѣрника, що занимавъ ся набиранємъ робо̂тнико̂въ, годженємъ ихъ на роботу и надзиравъ надъ ними черезъ тыждень.
Германъ обернувъ ся. Вѣрникъ, маленькій, обшарпаный жидокъ, бѣгъ за нимъ, задыханый, почервонѣлый, — махавъ руками и головою, немовь цѣлый бувъ на пружинахъ.
— Nu, was ist geschehen? спытавъ Германъ, не можучи дочекати ся о̂дъ него слова.
