манъ не допытувавъ єго далѣ, бо знавъ, що не добьє ся нѣчого бо̂льше о̂дъ старого, и не тратячи часу роспочавъ выплату…
— Щось то зъ нашимъ паномъ не малого мусѣло стати ся, що забувъ менѣ урвати зо шуску!
— Певно ся зажуривъ, що тоти̂ кости выдобуто, бо то заразъ комисія. Може ще деякій клопо̂тъ, — тай вже єму ся всего о̂дхотѣло.
Такъ балакали ро̂пники росходячи ся на свои помешканя або по шинкахъ. Такого щасливого вечера они о̂дъ давна не затямили и для того по̂шли мѣжь ними ро̂жни̂ догады про тоту незвычайну доброту пана. Навѣть тоти̂ ро̂пники, котрымъ Германъ нынѣ обѣцявъ обрывокъ, и котри̂ за то вже не мало єго накляли ся, выйшли зачудувани̂ и вдоволени̂ о̂дъ него — о обрывку не було и згадки. Деяки̂ ро̂пники, выйшовши о̂дъ выплаты, почали обзирати ся за Матѣємъ, почали допытувати ся за нимъ, але єго не було, — нѣхто навѣть середъ загальнои сутолочи не зауважавъ, куды о̂нъ подѣвъ ся. И про вѣрника Мошка було немало бесѣды; всѣ видѣли, якъ о̂нъ выйшовъ зъ Германовои »канцѣляріи« блѣдый, дрожачій, змѣненый, и якъ обзираючись та поставкуючи що хвилѣ, поволѣкъ ся долѣ улицею. Що се все значитъ? Що стало ся? — допытували сами̂ себе ро̂пники и ломали собѣ голову надъ всѣмъ тымъ дивомъ, але нѣхто не мо̂гъ выяснити всего на докладь.
И дѣйсно, на видъ могло бачити ся, що Германъ подобрѣвъ, хоть, кажу, то̂лько на видъ. Хто бы бувъ пильно придививъ ся єго рухамъ, выразови лиця и цѣлому захованю по̂дчасъ выплаты, той бы бувъ замѣтивъ богато дечого, але найменше доброты. Нѣ, се не була доброта! Тото отупѣнє и отуманенє,
