З цими словами вона від'їздила, мокра, як хлющ. Її розмови були Фльоранові приємною розривкою. Він також силувався працювати, щоб приглушити нервову нудьгу, від якої терпів. Він був людиною методичного розуму, й іноді точність розподілу часу доходила в нього до манії. Двічі на тиждень Фльоран зачинявсь у себе, щоб писати великий твір про Каєну. Його кімната комірника з пансіоном впливала на нього заспокійливо, заохочувала його до роботи. Фльоран палив у каміні, оглядав ґранатове деревце, що стояло коло ліжка в ногах, потому сідав до маленького столика і працював до пізньої ночі. Відсунувши молитовник та сонник у глиб шухляди, він потрохи наповнив її окремими аркушами й різними рукописами. Твір про Каєну зовсім не посувався вперед, бо переривався іншими проектами, плянами великих робіт, що Фльоран накреслював у кількох рядках. Послідовно він склав у загальних рисах проєкт корінної реформи, яку, на його думку, слід було провести в адміністративній системі Ринку, проєкт перетворення системи податків з таксою за торговельні угоди, проєкт нового розподілу провіянту по бідних кварталах, — одне слово, цілий гуманітарний закон, накреслений ще невиразно, закон, що призвів би до влаштування громадських комір на різні речі довозу, щоб забезпечити на кожний день потрібну кількість харчів кожній родині паризьких громадян. Зігнувши спину, занурившись у глибокодумні справи, Фльоран одкидав від себе довгу чорну тінь поміж м'яких тонів та невиразних рис речей своєї мансарди. Пташка-зяблиця, що її він одного зимового дня підняв на базарі, іноді помилялась, побачивши світло лямпи, і скрикувала в тиші, порушеній тільки рипінням пера, що бігало по папері.
Фатально Фльоран повернувся до політики. Він надто багато вистраждав за неї і, природно, вона стала головним змістом його життя. В іншім оточенні і при сприятливих обставинах з нього був би чудовий провінціяльний учитель, щасливий мирним спокоєм свого містечка. Та з ним поводились, як із вовком, і вислання відзначило його, як діяча на будь-якому бурхливому полі.
