промов адресували мені викладачі нашого факультету, випускники та компанії-партнери і, звісно ж, Девід Кулвер. Всі чудово знали, що пост директора МІМ не був для мене просто роботою або кар'єрою, це була моя місія. Тому промови були дуже теплі. Під час виступу Девіда Кулвера в один з моментів у нього з'явилися сльози на очах, і він, не приховуючи цього, сказав, звертаючись до мене: “Існує багато вчителів, але за своє життя я знав тільки двох справжніх майстрів, і ви — один з них”. Той факт, що голова багатонаціональної компанії, в якій працювало вже понад 60 000 чоловік в усьому світі, може бути таким теплим і сентиментальним, додав особливого шарму нашому святкуванню. Це був також вагомий доказ того, що не всі великі бізнесмени — черстві капіталісти, не всі з кам'яними серцями, деякі з них дуже людяні. У день, коли я передав важливі документи своєму наступнику Хуану Рада, чилійцю, наймолодшому викладачу факультету, я перейшов до іншого офісу і став займатись дослідною працею, очікуючи на свій шанс повернутись до України.
Мені довелося чекати два довгих роки. У 1988 р. ми з дружиною отримали запрошення відвідати Україну (Українську Радянську Соціалістичну Республіку) гостями Товариства “Україна”. Це об'єднання підтримувало зв'язки з українцями, що проживають за кордоном, але головним чином з українцями-комуністами, яких на той час у Канаді нараховувалось близько 3000. В об'єднанні знали, що я був націоналістом, а не комуністом, але вони вже розуміли, що настав час щось змінювати, і, до того ж, їм було відомо, що мене вже запрошували до Радянського Союзу, включно з Україною, у 1971 та 1972 рр. Отримати запрошення було для мене надзвичайним полегшенням. Ми спакували свої речі й вирушили до Києва.
Зупинились у готелі “Дніпро” неподалік Інституту літератури. Тільки-но розпакували речі, як я підійшов до інституту, щоб передати конфіденційного листа його директорові Миколі Жулинському. Він став моєю першою контактною особою і ми й нині залишаємось друзями. Звідти я попрямував до Спілки письменників на Банковій вулиці. Там ми одразу ж вступили у палку дискусію з відомим поетом Дмитром Павличком. В один із моментів ми сиділи на більярдному столі і я змальовував суспільний устрій, що має бути збудований в Україні, як тільки вона стане незалежною, тобто характер політичних інститутів, економічну систему, основні цінності та поведінку, які мають ідеально поєднуватись.
Протягом того візиту до Києва я зустрічався і розмовляв переважно з поетами та колишніми в'язнями, а не людьми з уряду або економістами. Поети й письменники мають фантазію, вони думають у категоріях
