Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/235

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


як танки трощать студентські черепи. Одразу після його лекції мене несподівано попросили проаналізувати ситуацію у Східній Європі. Я запропонував зосередитись на Україні й представив слухачам опис основних подій на шляху України до незалежності. Я описував ситуацію детально та з палким схваленням на адресу студентів, які брали участь у жовтневому голодуванні, зокрема того факту, що не було насильницьких дій і що парламент прийняв вимоги студентів. Контраст між тим, що сталось у Пекіні, й тим, що відбулося в Києві, був разючий і, вочевидь, справив велике враження на слухачів.

Наступного ранку перед сніданком до мене в готель прийшов Джордж Сорос. Він сказав, що якщо те, що я описав минулого вечора, можливе в Україні, я можу отримати кілька мільйонів доларів, щоб спробувати допомогти там зміцнити демократичні процеси. Кошти мали надійти від Фонду Карла Поппера в Швейцарії, який фінансується родичем Сороса.

Після повернення до Женеви я описав концепцію, план, створив бюджет разом з Богданом Батрухом та обговорив його з правлінням Фонду Карла Поппера. Проект був погоджений без жодних змін. Богдан Батрух відкрив офіс у Женеві для управління програмою Карла Поппера для України.

Протягом наступних чотирьох років приблизно 40 проектів було розроблено та втілено в життя, вони відрізнялися сумами — від кількох тисяч до кількох сотень тисяч доларів і змістом — від обміну фермерами між Україною та Канадою та підготовки українських журналістів у канадській телерадіокорпорації до навчальних подорожей українських парламентарів за кордон. Програма працювала впродовж цих років паралельно, але цілком незалежно від Міжнародного фонду “Відродження”.

Візит до Баварії

Як голова Верховної Ради Леонід Кравчук був фактично головою країни. Україна не була офіційно незалежною державою, але “вільна” земля Баварія запросила Кравчука з офіційною делегацією з України на візит до Мюнхена у травні 1991 р. Мене як голову Консультативно-дорадчої ради при Верховній Раді Леонід Кравчук запросив приєднатися до делегації. Це було доречно, тому що я говорив німецькою і провів майже два роки після війни у Мюнхені або поблизу нього. До складу делегації увійшли: міністр закордонних справ Анатолій Зленко, менш відомий міністр із зовнішньоекономічних зв'язків та