ження. Жодна інша інституція нічого такого не проводила. Наприкінці листопада 1957 р. наша група з 35 студентів поїхала на десятиденне стажування до Парижа, де ми відвідали різні компанії, їхні виробничі майданчики, спілкувалися з найвищим керівництвом компаній. Стажування було добре організовано. Десять членів нашої групи були призначені відповідальними за візити до десяти з відвідуваних компаній. По чотири чи п'ять інших студентів відповідали за підготовку запитань у різних сферах (виробництво, маркетинг, фінанси тощо) для кожної компанії. Мене було призначено відповідальним за візит до “Сен Гобен” (St. Gobain) — фабрики з виробництва скла, створеної Колбертом 300 років тому, яка вважалася “королевою” компанії у Франції. Її президентом був граф Арно де Вогуе. Він був не тільки графом і джентльменом — він також захоплювався поезією. Ми відвідали фабрику “Сен Гобен” з виробництва листового скла у Шантерені, а потім мали дискусію з графом де Вогуе та ще трьома представниками керівництва компанії, включаючи директора з досліджень і розвитку.
За рік до цього невеличка британська скляна компанія “Пілкінгтон Бразерс” винайшла новий спосіб виробництва листового скла, що зробило революцію у скляній індустрії. Тому я запитав графа де Вогуе: “Чому б “Сен Гобен” не купити ліцензію у “Пілкінгтон Бразерс?” Директор з досліджень та розвитку зверхньо глянув на мене і віповів: “Сен Гобен” завжди була передовою у технологіях виробництва скла і такою залишиться”.
Коли ми повернулися до Парижа, мені потрібно було написати оціночний звіт про компанію “Сен Гобен”, який мав містити не тільки опис того, що ми бачили та чули, а й аналіз управління компанії. Я написав, що, напевно, великою помилкою компанії є те, що з гордощів вона не хотіла купляти ліцензію у меншої компанії і тому може постраждати від наслідків цього рішення. На моє велике здивування, граф де Вогуе написав мені довгого листа з подякою за такий відвертий звіт, додавши, що приїде до ЦНМ дати лекцію про історію “Сен Гобен” і ми зможемо провести дискусію про її минулий, теперішній і дещо про майбутній стан.
Додатковим бонусом цього візиту стало те, що я вперше в житті побачив Париж і зміг відчути настрої людей у ньому. Вони були досить песимістичні. Люди, здавалося, йшли з опущеними головами. Коли я знову побачив Париж наступного літа після приходу до влади генерала де Голля, люди йшли з піднятими головами та з надією в очах.
Взимку 1957-го ми здійснили другу поїздку — до Бірмінгема, Велика Британія. Це була дуже жива демонстрація того, чим є “стара,
