все ж зростала потужність і зміцнювалося становище Китаю. Він вийшов на міжнародну арену через парадні двері, а не через службовий вхід.
Народження нового суспільного ладу в країні було тривалим і болісним процесом. Тривале чотирьохтисячолітнє існування Китаю може бути як поштовхом до розвитку і джерелом духовної сили, так і зайвим багажем, каменем на шиї суспільства.
Ще в ранній період у Китаї склався досить стійкий суспільний лад. Відповідні нововведення дозволяли здійснювати інтенсивний обробіток землі й виробляти предмети першої необхідності. Ранній розвиток думки й освіти, зокрема формування і втілення основних принципів і чеснот вчення Конфуція (сумлінність, покірність, відданість, повага), встановив систему рекомендацій щодо суспільної організації і поведінки.
У той період, коли основними осередками були родина і поселення (група родин), зміст національної згуртованості сформувався шляхом сприйняття імператора як батька. Величезна країна об'єднувалася завдяки державній службі (бюрократії), до якої могли прилучатися люди всіх соціальних верств, відкрито склавши іспити на знання класиків. Ця система сприяла збереженню культури і суспільного ладу, що були найдосконалішими для тогочасного світу. Філософія, що звеличувала відданість і покірність, існувала лише доти, доки імператор залишався мудрим і великодушним. За існування певної соціальної мобільності й наявності адміністративної системи влада надавалася переважно за достоїнства, а не у спадок, отже, це зумовлювало більшу готовність підпорядковуватися їй. Знання філософії, традицій і принципів управління, що їх поділяли державні службовці, забезпечувало загальновизнаний підхід до управління.
Однак у цілому система надто міцно трималася за минуле і прагнула до увічнення. Вона перешкоджала будь-яким важливим нововведенням. Коли протягом двох останніх століть до Китаю проникли західні ідеї, порядки, а пізніше — технології і війська, він не зміг на це відповісти своїм оновленням (що зробила Японія наприкінці XIX ст.). Його суспільний лад перестав функціонувати, почався процес руйнації і розпаду.
Сунь Ятсен, фундатор новітнього націоналістичного руху, висунув програму реконструкції Китаю, що базувалася на
