зібрані воєдино, утворили б стіс паперів висотою у кілька футів. Відбувся дуже швидкий перехід від “ковбойського” світу до сприйняття “землі як космічного корабля”.
Враховуючи певне зменшення впливу панівної релігії і деякі її нові інтерпретації, стирання у пам'яті спогадів про епоху освоєння прерій, “скорочення” природного середовища та обмеження, пов'язані з взаємозалежністю світу, чи можуть надалі виключно індивідуалістсько-конкуренційні цінності бути путівником до ефективної, функціональної поведінки індивідуумів і для створення інституцій, які, у свою чергу, увічнили б таку поведінку?
Основні принципи цієї системи цінностей ґрунтуються на тому, що людина — лише частинка, але невід'ємна частинка, світобудови. Вона має бути у гармонії з природою і особливо з іншими людьми. Людина наділена унікальними рисами, проте це не означає, що для неї наперед визначена і передбачена роль володаря над усім сущим. Оскільки людина — це просто складова частина людства і суспільства, то сенс її існування і призначення корениться у суспільстві, її зв'язки з суспільством різноманітні: безпосередньо сім'я, розширена родина, що об'єднує тих, хто жив у минулому і хто з'явиться у майбутньому; робоча бригада, товариство, широка громада, нація. Надійне функціонування цих різноманітних структур пріоритетне над потребами і прагненнями індивідуума.
Кожний індивідуум відіграє особливу роль, що швидше органічно вплетена у тканину суспільства, аніж перебуває поза нею або в опозиції до неї. Отже, кожен мусить знайти своє місце у структурі суспільства, щоб вона могла надійно функціонувати. Людина повинна жити відповідно до своїх громадських обов'язків. Їй слід добровільно підпорядковуватися груповим або суспільним цілям, що перебувають у певній ієрархії, тобто нація, товариство, робоча бригада, сім'я — хоча і не обов'язково у такому порядку.
Достоїнства людини визначаються переважно її бажанням і здатністю жити так, аби відповідати сподіванням, а не демонструвати свої переваги над іншими. Отже, доброчесність полягає скоріше у сприйманні себе, ніж у самореалізації, більше у пристосуванні до сподівань, ніж у індивідуалістському самоутвердженні й диференціації.
