то віднайдіть хоча б один сучасний політичний режим, який проголошує себе недемократичним або антидемократичним. Навіть ті режими, які уособлюють абсолютну владу, виправдовують її за допомогою демократичної термінології. Ті, хто скасовують демократичні інституції, тлумачать свої дії як тимчасові заходи, зумовлені особливими обставинами. Така велика привабливість, майже гіпнотична сила слова “демократія” свідчить, що вона торкається чутливих струн людей, які досягли певної стадії політичної свідомості й зрілості.
Однак поняття демократії охоплює різноманітні моделі політичного правління, що існували у минулому і мають місце сьогодні. Основні з них такі.
Пряма демократія. За цієї системи члени певної громади беруть безпосередню участь у розробленні політичних рішень, зокрема в ухваленні законів або розв'язанні питань щодо особливих дій. Виразне обґрунтування такого типу політичного правління знаходимо у Ж.-Ж. Руссо: “Жоден закон не є легітимним, доки він не виражає загальну волю і консенсус усієї спільноти. Жодна людина не може нести повну моральну відповідальність і тому справді бути громадянином, доки вона не бере участі в досягненні консенсусу, що її узаконено стримує”[1].
Представницька демократія. Члени громади все ще залишаються основним джерелом влади і мають право на ухвалення рішень, але вони реалізують це право через своїх обраних представників. Виправдання такої системи швидше утилітарне, ніж моральне, оскільки виявляється надто важко зібрати усіх членів громади в одному місці для того, щоб забезпечити безпосередню участь їх у розробленні законів або ухваленні виконавчих рішень. Розв'язання цієї проблеми відбувається через систему виборних представників, які мають виступати у ролі делегатів своїх виборців і обстоювати їхні волю та інтереси.
Конституційна демократія. Влада здійснюється виборними представниками, але їхні повноваження щодо ухвалення і виконання законів обмежені конституцією, якою встановлено межі законів і повноважень, захищено права меншин та громадян. Потреба в конституції визнається повсюдно, хоча конституції були і все ще часом залишаються швидше замінником законності, ніж її основою.
- ↑ Rousseau J.-J. Du Contral Social, first written in 1762. French & European Publications, New York, 1971.
